Історія молодіжної політики в Україні немов величезна жива мозаїка, яка постійно доповнюється новими подіями і змінами. Вони народжуються прямо на наших очах. Може скластись враження, що ми живемо на сторінках підручника історії, переживаючи події, значущість яких складно переоцінити в майбутньому. І так, ми про молодіжну політику.
У цій статті ми склали хронологію історії молодіжної політики в Україні та розплутали клубок з величезної кількості подій, щоб розібратись, як народжувалась і розвивалась ця сфера у часи незалежної України.
1991 – 1996: виокремлення «молодіжного сектору» у публічній політиці України
З початку проголошення Незалежності України перед новоствореними відомствами та інституціями стояв виклик обрати правильні методи у роботі з молоддю. Найпростішим і найлегшим способом у той час було успадкувати і продовжити патерналістські підходи з радянських часів (втручання у свободу й особисту автономію молодої людини заради її блага, тобто приймати рішення для молоді без молоді), що було й зроблено.
Найголовнішими надбаннями раннього періоду розвитку молодіжної політики стали закони «Про загальні засади державної молодіжної політики в Україні» у 1992 році. Цей закон визначив державну молодіжну політику пріоритетним напрямом діяльності держави, який здійснюється в інтересах молодої людини, суспільства та держави. Тоді державна молодіжна політика поширювалася на громадян України віком від 15 до 28 років.
У наступному 1993 році ухвалили Закон України «Про сприяння соціальному становленню та розвитку молоді в Україні». Довгий час цей Закон визначав загальні засади створення організаційних, соціально-економічних, політико-правових умов соціального становлення та розвитку молодих громадян України в інтересах особистості, суспільства та держави, основні напрями реалізації державної молодіжної політики в Україні щодо соціального становлення та розвитку молоді.
У 1995 році при Президентові України виникла перша Національна Рада з питань молодіжної політики, куди крім міністрів, народних депутатів та інших державних службовців увійшли представники Світового Конгресу Українців (СКУМО), скаутських організацій та молодіжних громадських організацій. Рада 7 разів змінювала свій склад (тричі у 1999 році) і проіснувала 14 років.
З 1995 року стали проводитись парламентські слухання про молодіжну політику, що заклало щорічну традицію підготовки публічних доповідей Президенту України, Верховній Раді України та Кабінету Міністрів України про становище молоді. У цей час почала створюватись розгалужена система структурних підрозділів з питань молодіжної політики у органах виконавчої влади та місцевого самоврядування, а також центри соціальних служб для молоді.
1996 – 2004: об’єднання сімейної та молодіжної політики
Яскравим початком цього періоду стало створення Міністерства України у справах сім’ї та молоді у 1996 році, яке об’єднало центральні органи виконавчої влади у сфері розвитку молоді й державної політики стосовно дітей («у справах неповнолітніх»). Важливо відмітити, що подібне «злиття» сімейної та молодіжної політики суттєво знизило пріоритетність молодіжних проблем і питань на рівні держави [1, с. 7].
У 1998 році ВРУ ухвалила Закон України «Про молодіжні та дитячі громадські організації». Закон визначав особливості організаційних і правових засад створення та діяльності молодіжних (МГО) і дитячих громадських організацій (ДГО) та державні гарантії забезпечення їх діяльності. За цим Законом, МГО – об’єднання громадян віком від 14 до 35 років, а ДГО – від 6 до 18 років.
У цьому ж році Кабінет Міністрів України прийняв постанову «Про Комплексні заходи Кабінету Міністрів України щодо реалізації державної молодіжної політики в Україні («Молодь України»)». Це перший документ, який комплексно визначав напрями роботи з молоддю.
У 1999 році Президент України Л. Кучма знизив вік молоді з 15 до 14 років відповідним Указом, а через 5 років вніс зміни до статті 1 Закону України «Про сприяння соціальному становленню та розвитку молоді в Україні», де збільшив вік молоді з 28 до 35 років.
«З 1999 року почалася активна фаза студентського активізму. Саме тоді студенти зрозуміли, що університетам треба між собою співпрацювати, організовувати спільні заходи. На той момент уже був створений Європейський союз студентів. Тому в Україні заснували Українську асоціацію розвитку студентського самоврядування, яка з часом перетворилась на Українську Асоціацію Студентів – УАС. До 2003 року студенти активно залучали університети зі всієї України, налагоджували співпрацю із Міністерствами. І в 2003 році вони зареєстрували юридичну особу ГО «Українська асоціація студентського самоврядування» і під таким іменем вона проіснувала до 2016 року», – розповідає Юлія Рашкевич, перша заступниця керівника секретаріату УАС.
Через декілька років після створення Української асоціації розвитку студентського самоврядування (пізніше УАС) заснували Всеукраїнську студентську раду – консультативно-дорадчий орган при Президентові України (2001 – 2008), Міністерстві освіти і науки України (2005), Кабінеті Міністрів України (2009).
У 2001 році ухвалили Закон України «Про соціальну роботу з сім’ями, дітьми та молоддю», запроваджено державне молодіжне та житлове кредитування. У Державному бюджеті з’явився окремий рядок на фінансування програм молодіжних організацій.
Цей період також дуже відомий постійним реформуванням міністерств та інших державних відомств, які відповідали за молодіжну політику. З 1999 по 2004 рік такі рішення приймалися цілих чотири рази. У парламенті України все менше і менше хотіли чути звіти про становище молоді, а між органами влади з питань розвитку молоді і Українським національним комітетом громадських організацій (певний час мав законодавчий статус єдиної в Україні Всеукраїнської спілки молодіжних організацій) не було консенсусу і спільного бачення щодо молодіжної політики [1, с. 8].
2005 – 2009: розквіт молодіжної політики України
«Це був короткий період процвітання у молодіжній політиці на локальних рівнях. Було дуже популярно, коли кожна поважаюча себе громадська організація мала розробити національну ідею, організувати форуми. На одному з таких Форумів я вперше був у 2006 році. Саме тоді активізувалися конкурси проєктів і програм молодіжних і дитячих громадських організацій. Ці всі процеси стрімко розвивались до 2010 року. Також в цей період почали створюватись політичні молодіжки. Кожна пристойна партія мала мати молодіжне крило», – розповів Максим Луценко, начальник відділу молодіжної політики та розвитку молодіжних центрів Всеукраїнського молодіжного центру.
Важливим є також проведення в Україні восьмої конференції міністрів європейських країн з питань молоді у 2008 році, і прийнятий у Києві підсумковий документ «Майбутнє молодіжної політики Ради Європи: порядок денний 2020». Основним положенням цього документу є стратегічне визначення пріоритетів у сфері молодіжної політики країн – учасниць Культурної Конвенції Ради Європи на період 2009-2020 рр. та, відповідно до них, стратегій у сфері молодіжної політики на національному рівні.
Також у 2008 році тодішній Президент України Віктор Ющенко видав указ «Про заходи щодо сприяння розвитку пластового (скаутського) руху в Україні», що виділив пластовий рух на національному рівні і відзначив важливість його розвитку для становлення дітей та молоді.
У наступному 2009 році Кабінет Міністрів України ухвалив «Державну цільову соціальну програму «Молодь України» на 2009 – 2015 роки», яка визначила ключові пріоритети у роботі з молоддю, вперше застосувавши євроінтеграційні моделі та відхід від патерналістської політики щодо молоді та співпрацю з громадськими і благодійними організаціями.
Водночас цей період можна спостерігати поступовий «застій» у розвитку молодіжного законодавства. Повністю припинилась діяльність Національної Ради з питань молодіжної політики, а потім почалась її ліквідація. Залишилась нереалізованою можливість створення в Україні Третього Молодіжного Центру Ради Європи на зразок подібних закладів у Страсбурзі і Будапешті [1, с. 9].
2010 – 2013: адмінресурс та занепад молодіжної політики
У цей час можна спостерігати поступове реформування сфери молодіжної політики інноваційними практиками від країн Ради Європи, яке розпочалось у 2009 році. Водночас частково повертаються до старих радянських моделей, від яких раніше відмовлялись.
Зрушення почались з реформування Міністерства сім’ї, молоді і спорту спочатку в Міністерство освіти і науки, молоді та спорту (2010), а потім в окремі Міністерство освіти і науки України та Міністерство молоді і спорту України (2013).
Повернення до «молодіжно-спортивного» міністерства зміцнило молодіжний сектор на національному рівні [1, с. 10], як показав подібний досвід України у 1990-х роках. У багатьох країнах здебільшого існує саме молодіжно-спортивно міністерство, у той час як РФ та Білорусь в той період надавали перевагу освітньо-молодіжному.
«Я не можу сказати, що реорганізації профільних міністерств суттєво впливали на молодіжну політику. Ці всі реорганізації були відповіддю на виклики часу, на різні ситуації, які відбувались у нашій країні. Молодіжна політика розвивалася незалежно від того, в якому органі і в якому підпорядкуванні вона знаходиться. В певний час ми були поєднані і з культурою, і з освітою, в певний час це було Міністерство соціальної політики. Мета будь-якого міністерства, до якого б не належала молодіжна політика, – виокремити цю галузь в окремий напрямок. Не розбити її як міжсекторальну історію, де молоддю займається освіта чи культура, а говорити про те, що молодіжна політика – це окремий напрямок роботи», – підкреслила Ірина Бєляєва, директорка Департаменту молодіжної політики Міністерства молоді і спорту України.
У цей час скоротилась кількість прийнятих на всіх рівнях документів стосовно молоді. Також була здійснена невдала спроба реанімувати Молодіжну раду як консультативно-дорадчий орган при Кабінеті Міністрів. У 2013 році у Києві провели Всеукраїнський фестиваль молоді, основною подією якого став Форум за участі тодішнього глави держави і високопосадовців, де молодь могла долучитись до обговорення актуальних молодіжних проблем.
Суттєвих новацій зазнала співпраця України з Радою Європи. У 2012 році Департамент молоді Ради Європи та Державна служба молоді та спорту України співпрацювали в рамках Плану дій Ради Європи для України «Партнерство заради реформ». Протягом двох років Міжнародна група експертів Ради Європи працювала над підготовкою огляду «Молодіжна політика в Україні», яку презентували у 2013 році як комплекс рекомендацій для розвитку молодіжної політики в Україні.
«На сайті Міністерства молоді та спорту є окремий розділ «Рада Європи». Там є чимало перекладених на українську мову практичних матеріалів, посібників і рекомендацій. Це велика кількість навчань, зустрічей, тренінгів, включень, інструментів, які є у вільному доступі», – зазначила Ірина Бєляєва.
2014 – 2019: поглиблення євроінтеграції та переосмислення молодіжної участі
Основними рушіями цього періоду стали Революція Гідності у 2014 році, російська агресія проти України та підписання угоди про Асоціацію між Україною та Європейським Союзом і Європейським співтовариством з атомної енергії.
У 2014 році створили програму «Молодіжний працівник», яка започаткувала професійну спільноту фахівців по роботі з молоддю, сприяла їх навчанню і розвитку.
«Міністерство молоді і спорту спільно з програмою розвитку ООН та Інститутом сімейної і молодіжної політики, а також представники різних організацій започаткували навчальну кількарівневу програму, яку ми знаємо зараз як програму «Молодіжний працівник». Вона виникла як рекомендація міжнародних експертів щодо покращення молодіжної роботи в свій час, але у 2014 році зібралися потрібні люди в потрібний час в потрібному місці і почалась ефективна реалізація цієї програми», – розповідає Анна Острікова, спеціалістка з молодіжних програм ПРООН в Україні.
У 2015 році Міністерство молоді і спорту спільно з інститутами громадянського суспільства оприлюднили презентаційний матеріал «Дорожня карта реформування молодіжної політики», який поставив на порядок денний оновлення молодіжного законодавства.
У відповідь на «Дорожню карту» з’явився законопроєкт «Про молодь», який мав замінити весь комплекс наявних молодіжних законів та закріпити основні засади молодіжної політики, однак до нього повернулись лише у 2019 році. У тому ж році національні та міжнародні молодіжні громадські організації заснували Національну молодіжну раду України, яка з 2021 року стала повноправним членом Європейського молодіжного форуму.
З 2015 року в Україні запустили U-Report – міжнародний молодіжний проєкт Дитячого фонду ООН (ЮНІСЕФ), який через онлайн-опитування у месенджерах та SMS допомагає оперативно з’ясувати ставлення молоді до різних аспектів суспільного життя.
«Завдяки U-Report будь-яка громадська організація чи відомство, які не мають можливостей для проведення глобального опитування молоді, отримують швидким темпом результати, які будуть корисні для впровадження програм. Молодь знає, що їх думки враховані, і тому відчуває свою корисність в цих процесах», – розповів Дмитро Бурак, координатор U-Report.
З 2016 року розпочався активний процес розбудови молодіжної інфраструктури – молодіжних центрів та просторів. Щоб упорядкувати цей процес, у 2017 році на урядовому рівні затверджене типове положення про молодіжний центр та експертну раду при молодіжному центрі.
Для підвищення якості молодіжної роботи у 2017 році започаткували Всеукраїнський конкурс кращих практик молодіжної роботи, а також Форум молодіжних працівників і працівниць для розвитку і мережування спільноти. У цей період значно поглибилась співпраця з Молодіжним сектором Ради Європи, про що свідчить заснування конкурсу «Молодіжна столиця України» (який мотивує співпрацювати органи місцевої влади та активну молодь) та Національний знак якості та критерії молодіжних центрів у 2017 році.
У 2018 році сформували типові положення про молодіжні консультативно-дорадчі органи місцевого та регіонального рівнів – молодіжні ради. Також Міністерство молоді та спорту запровадило конкурс з визначення проєктів національно-патріотичного виховання, розроблених інститутами громадянського суспільства з наданням бюджетної фінансової допомоги.
У цьому ж році створили Асоціацію молодіжних центрів України. Головною метою цієї громадської спілки є здійснення супроводу та підтримки діючих молодіжних центрів усіх форм власності та допомога у розвитку нових задля забезпечення сприятливих умов всебічного розвитку молоді та підвищення молодіжної участі у процесі прийняття суспільно-важливих рішень.
У 2019 році засновано Всеукраїнський молодіжний центр – як експертно-ресурсний центр молодіжної роботи.
«Всеукраїнський молодіжний центр був великою мрією багатьох людей. Потрібна була установа, яка б займалась молодіжними центрами. Яка була б базована на принципах Ради Європи. До 2019 року ми мало багато локальних молодіжних центрів, які почали з’являтись у 2015-2017 роках. Був запит на консультацію, як ефективно працювати. ВМЦ виступив як консультант і помічник. Раніше запити про те, як створити молодіжний центр, приходили у Міністерство молоді профільному заступнику. Уявіть тільки цю кількість ініціативних груп, кожній з яких треба допомогти», – розповів Артур Кадельник, заступник директора Всеукраїнського молодіжного центру.
У 2019 році також був ухвалений Закон «Про визнання пластового руху та особливості державної підтримки пластового, скаутського руху». Цей Закон визнав історичний внесок пластового руху в громадянську освіту дітей та молоді, здобуття і становлення української державності та створив засади державної політики щодо сприяння розвитку пластового, скаутського руху. Водночас громадськими молодіжними організаціями було засновано Національне українське молодіжне об’єднання.
«Історична ретроспектива важлива для того, щоб розуміти, де ми є зараз, і що нам потрібно далі робити. Деякі речі в нас вже були, і ми просто маємо їх пригадати. Також треба звертати увагу на динаміку. Наприклад, якщо ми зараз захочемо побудувати після війни 1000 молодіжних центрів за рік, відповідно цього не вдасться. Це є певна історична тяглість. Треба зважати на те, що деякі речі не будуть працювати, і це було доведено через те, що ми робили спроби в минулому», – зазначив Артур Кадельник.
2020 – теперішній час: розвиток і нові виклики молодіжної політики та молодіжної роботи
Період новітньої історії молодіжної політики став часом безперервних викликів та стрімкої динаміки зростання кількості молодіжних центрів, організацій, консультативно-дорадчих органів та молодіжних працівників і працівниць. Цей період охоплює пандемію коронавірусу Covid-19 та повномасштабне вторгнення рф на територію України 24 лютого 2022 року.
У 2020 році створили ГО «Асоціацію молодіжних працівників України» для мережування та кооперації між молодіжними працівниками України та їх організаціями чи проєктами, для обміну досвідом та налагодження партнерств.
Також у 2020 році заснували ГО «Українська асоціація молодіжних рад», у наступному році також утворили ГО «Конгрес молодіжних рад України», що дало змогу молодіжним лідерам об’єднуватись у громадські організації заради спільної роботи.
У квітні 2021 року прийняли Закон «Про основні засади молодіжної політики», який повністю оновив молодіжне законодавство, скасувавши чимало попередніх законів. Сьогодні саме цей Закон визначає мету, завдання, основні засади, напрями та механізми реалізації молодіжної політики в Україні, гарантії участі молоді у її формуванні та реалізації, особливості організаційних і правових засад створення та діяльності молодіжних та дитячих громадських об’єднань. Відтепер вік молоді – від 14 до 35 років.
У 2021 році розробили «Національну молодіжну стратегію до 2030 року». Вона передбачає запровадження нових підходів для розвитку молоді в Україні, враховує важливі аспекти, передбачені Цілями сталого розвитку України на період до 2030 року, молодіжними стратегіями та документами, що регламентують засади розвитку молодіжної політики ООН, Ради Європи та Європейського Союзу, а також демографічні, безпекові та економічні виклики.
З метою підтримки прагнення української молоді до інтеграції у європейську спільноту, утвердження цінностей демократії та свободи, а також враховуючи ініціативу молодіжних організацій та рухів, Президент України своїм указом встановив в Україні День молоді, який з 2022 року відзначатимуть щороку 12 серпня спільно з Міжнародним днем молоді ООН. У вересні 2021 року була створена Рада з молодіжних питань – консультативно-дорадчий орган при Президентові України.
Після повномасштабного вторгнення у 2022 році більшість молодіжних центрів та просторів стали гуманітарними штабами, які тримають надійний тил Збройних Сил України, ТРО та допомагають внутрішньо-переміщеним особам, започатковано волонтерський проєкт «СпівДія», який значно посилив мережу молодіжних центрів і організацій. Поступово молодіжні центри поновлюють основну діяльність – роботу з молоддю.
«Треба розуміти, молодіжні центри не могли не стати гуманітарними штабами під час війни. Адже вже є сформовані команди, які знають, як працювати з волонтерами. Молодіжний центр – це точка збору активної молоді у своїх громадах, а також чимало вже напрацьованих контактів з різними громадськими організаціями, органами влади, бізнесом та ін. Під час війни дійсно частина програмної роботи була призупинена через обмежений людський ресурс. Однак і запит молоді був довгий час «я хочу волонтерити, я хочу допомагати». Зараз молодіжні центри поступово повертаються до стандартної роботи з молоддю і її запитами», – підкреслив Артур Кадельник.
Молоді, яка добре пам’ятає події Помаранчевої Революції 2004 року та Революції Гідності 2014-го, складно забути про те, як її могли сприймати як ресурс та не питати, чого вона дійсно хоче. З наслідками патерналізму, надмірної «опіки» дорослих у прийнятті важливих для молоді рішень, борються і дотепер.
Проте вже сталися ті зміни, що зрушили цей патерналізм і до молодих людей почали прислухатись, включати її у процеси державотворення, забезпечувати її участь та розвиток.
Протягом більше ніж тридцятирічної історії незалежності України її молодіжна політика переживала різні етапи розвитку, мала свої злети та падіння. Від патерналізму до політики участі. Від «молодь – це наше майбутнє» до «жодного рішення про молодь без молоді».
Молодь – це рушійна сила в усіх важливих державотворчих процесах, яка гостро реагує на несправедливість і не боїться відстоювати свою думку, навіть ціною власного життя.
Статтю написано на основі інтерв’ю з представниками Міністерства молоді і спорту України, ПРООН в Україні, молодіжних центрів та молодіжних громадських організацій, а також за матеріалами навчального посібника Є. І. Бородіна «Державна молодіжна політика в Україні: механізм формування та реалізація в контексті розвитку» [1].
Авторка: Маргарита Лубкова,
Всеукраїнський молодіжний центр