Як молодіжна робота й молодіжні центри стали такими, які є зараз. Інтерв’ю Всеукраїнського молодіжного центру з перших вуст.
«Жодних рішень для молоді без молоді»
«Жодних рішень для молоді без молоді» – без цієї фрази неможливо уявити сучасну молодіжну роботу та молодіжну політику. Вона є основою для роботи молодіжних працівників і працівниць по всьому світу, ключовою цінністю і принципом, від якого ми відштовхуємось, працюючи з молоддю.
Дорога до цього принципу була тернистою. У 60-х роках ХХ століття молодь почала активно заявляти про себе, впливати на політики країн та суспільство, об’єднуючись у молодіжні рухи та виходячи на протести. Стало зрозуміло, що без участі молоді неможливо формувати ефективні політики й розвивати країни.
Це дало поштовх до того, що молодь виділили, як окрему категорію населення. Вже не було лише дітей та дорослих, була молодь зі своїми інтересами, запитами, потребами, і її почали підтримувати активніше, враховувати її думку у прийнятті рішень.
Принцип «Жодних рішень для молоді без молоді» у 1970-х роках ліг наскрізною лінією для міжнародних організацій, країн Європи та організацій, які працювали з молоддю.
«Ця фраза – крилатий вислів принципу роботи Ради Європи. Як на мене, з 2014 року цей принцип є основоположним у нашій роботі (Міністерства молоді і спорту України – прим ред.). Ми працюємо дуже тісно і плідно з Радою Європи, в рамках роботи якої і був народжений саме цей принцип. Дуже багато європейських стандартів, підходів у роботі з молоддю, інструментів вже перекладено і є у вільному доступі для кожного» – зазначає Ірина Бєляєва, директорка департаменту молодіжної політики Міністерства молоді і спорту України.
Підліткові клуби, позашкілля та молодіжні центри праці в Україні
У 1970-х роках на території України тогочасний режим активно опікувався питанням молоді, розвиваючи піонерські організації. Проте ця робота несла ідеологічно-політичний характер, де участь молоді могла бути лише «на словах». Справжні рішення молодь, на жаль, не приймала. Хоча це не завадило їй зайняти важливе місце у встановленні незалежності України, адже молодь, що виходила на протести, була драйвером цього процесу.
Тогочасна робота з молоддю розвивалась у формі гуртків позашкілля (техніків, туристів, природолюбів, тощо), для цього створювали палаци і будинки піонерів. Водночас на території України у 1971 році при «ЖЕКах» і домоправліннях були створені перші підліткові клуби, які можна віддалено назвати праобразами молодіжних центрів.
Незалежна Україна успадкувала радянську систему роботи з молоддю. Так, у 2003 році в Україні було 1506 підліткових клубів, у 2007 – 1656, а у 2017 – приблизно 1000, ще 100 заснували громадські організації. Гуртки позашкілля досі продовжують працювати по всій Україні, допомагаючи дітям та підліткам корисно проводити дозвілля.
У 2001 році Кабінет Міністрів України затвердив типове положення про молодіжний центр праці, щоб вирішувати проблему працевлаштування молоді. В основному ці центри були орієнтовані на задоволення потреб виробництв, будівництва та сільськогосподарської галузі, де молодь залучали на роботу.
«Там менше говорилось про неформальну чи громадянську освіту, була інша практика. Деякі молодіжні центри праці намагалися підлаштувати свою роботу під розвиток, під самовдосконалення навичок, профорієнтацію, громадську діяльність, але в більшості молодіжні центри праці були трудовими загонами», – розповідає Ірина Сімонова, директорка Чернігівського обласного молодіжного центру.
«Молодіжні центри праці не були молодіжними центрами у класичному розумінні цього слова. Вони були створені виключно для того, щоб допомагати молодим людям будувати кар’єру. Більша частина сучасних молодіжних центрів почала створюватись і реформувати свою діяльність після того, як на рівні держави затвердили типове положення про молодіжний центр у 2017 році», – ділиться спогадами Захар Ткачук, голова ГО «Молодіжна платформа» та засновник Молодіжного центру Волині.
Якою була молодіжна робота до Революції Гідності?
Окрім згаданих вище гуртків позашкілля та центрів праці з початку незалежності України і до подій Революції Гідності молодіжною роботою вже займалось чимало людей з громадського і державного секторів.
«На той час працювало багато молодіжних організацій. Однак, на мій погляд, був величезний розрив між владою і громадським сектором. Навпаки, влада могла заважати під час проведення заходів, зокрема з національно-патріотичного виховання. До подій Майдану я з колегами займався переважно таборуванням. Ми робили різні кемпінги з національно-патріотичного виховання, адже це теж була молодіжна робота, яка базувалась на цінностях», – розповідає Захар Ткачук.
«До набуття Україною незалежності та ще 23 роки потому фактично була представлена лише студентська чи учнівська молодь. Це радше був об’єкт ніж суб’єкт молодіжної політики. Тому це були різні студентські зльоти, з’їзди, конкурси студентських чи учнівських робіт. Можливостей для молоді приймати важливі рішення не було. Дуже часто була підміна понять, маніпуляція, декорування. Використовували молодіжний сектор задля політичного піару. Питання були завуальовані. Всі структури були наче дорослими, а молодь наче дітки, які нічого не розуміють», – додає Ірина Сімонова.
У 2012 році Україну відвідала команда міжнародних оглядачів Ради Європи, які здійснили огляд державної молодіжної політики та опублікували свої висновки і рекомендації у 2013 році.
«Однією з важливих рекомендацій Ради Європи був професійний розвиток спільноти молодіжних працівників і працівниць. У той час молодіжна політика і робота тримались здебільшого на ентузіастах. Тому треба було розвивати їх компетенцію, впроваджувати стандарти роботи і навчати фахівців, які працюють з молоддю», – ділиться спогадами Анна Острікова, спеціалістка з молодіжних програм ПРООН в Україні.
Висновки та рекомендації Ради Європи заклали основу розвитку молодіжної роботи в Україні, що дозволило почати активно створювати молодіжні центри.
Після Революції Гідності
У 2014 році, коли почалась хвиля реформ, до рекомендацій, напрацьованих Радою Європи, повернулись. Міністерство молоді і спорту України спільно з Програмою розвитку ООН, Державним інститутом сімейної і молодіжної політики, а також з представниками різних організацій започаткували багаторівневу навчальну програму, що зараз має назву «Молодіжний працівник».
«Коли ми починали реалізовувати Програму, нам дуже пощастило з людьми, які з нами тоді працювали. Які її починали, і які працюють в ній і донині. Адже був довгий період з 2015 року і до середини 2017 коли ми, тренери програми «Молодіжний працівник», діяли переважно на волонтерських засадах і реалізовували тренінги, тому що не могли їх не проводити. Був великий запит на місцях, у громадах, обласних організаціях на проведення спеціалізованого навчання саме такого формату», – додає Анна Острікова.
«Я прийшла у молодіжну політику у 2014 році після подій Революції Гідності. До того часу це було б нереалістично людині, яка не була «в тусовці», у якої немає «махрової руки», прийти і претендувати на те, щоб очолити напрям молодіжної політики в профільному Міністерстві. Після Майдану це стало можливим. Це стало одним з прикладів прозорої участі, відкритих процедур та демократії. Зараз неможливо по-іншому працювати, не враховуючи думку молоді», – розповідає Ірина Бєляєва.
«У 2014 році нам вдалося отримати профільного заступника з питань молоді у Міністерстві, який має право політичних рішень. Це дуже важливо. Звідти пішли усі молодіжні процеси. Саме тоді почався розвиток програми «Молодіжний працівник», молодіжних центрів і молодіжних рад, підтримка молодіжних громадських організацій завдяки щорічному конкурсу від Міністерства молоді і спорту. Я не можу сказати, що до того часу молодь була зовсім пасивна. Ні, і про це свідчить Революція на граніті і Помаранчева революція. Але, на мою думку, до 2014 року молодь була здебільшого в залежній, нейтральній або ворожій позиції до влади. Була велика конкуренція з партійними «молодіжками». Лише після Майдану почали дійсно адвокатувати, що молодь є суб’єктом, а не тільки об’єктом молодіжної політики. Її почали чути, а не ліпити. Це був титанічний зсув у роботі з молоддю в Україні», – підкреслив Захар Ткачук.
Перші молодіжні центри в Україні (такі, якими ми розуміємо їх зараз)
За спогадами директорки Чернігівського обласного молодіжного центру Ірини Сімонової, перші молодіжні центри активно почали створюватись у 2016-2017 роках. Тоді був проведений Перший міжнародний Форум «Від ініціативи до дії», де багато говорилось про молодіжний центр, програму «Молодіжний працівник» і те, як важливо відкривати в громадах молодіжні простори й центри.
«Молодіжні працівники є важливою ланкою розвитку молодіжних центрів. Тоді були 3 важливі складові: місце – молодіжні центри, люди – молодіжні працівники і контент – молодіжна робота. Що викладають, як викладають, які принципи роботи молодіжних центрів», – підкреслює Ірина Сімонова.
Після консолідації спільноти молодіжних працівників, робота молодіжних центрів почала здобувати ті сенси, які вона несе зараз. З’явилось уявлення, що таке молодіжний центр, що відобразилось у типовому положенні про молодіжний центр у 2017 році.
Це сприяло створенню і реформуванню діяльності сучасних молодіжних центрів, які могли бути як у форматі комунальних закладів, так і у форматі громадських організацій місцевого та обласного рівнів. Молодіжні центри на місцях стали простором, що збирає і реагує на запит молоді в громадах.
«Варто розуміти, що молодіжний центр – це не лише про приміщення. Молодіжний центр – про спільноту, участь молоді, цінності та принципи. У першу чергу, це про принцип «рівний-рівному», – говорить Артур Кадельник, заступник директора Всеукраїнського молодіжного центру
Проте, якщо на запит молоді у громаді має відповідати молодіжний центр, то хто має відповідати на запит молодіжних центрів? Для цього у 2019 році був створений Всеукраїнський молодіжний центр – експертно-ресурсний центр молодіжної роботи.
«У більшості випадків ВМЦ є посередником між молодіжною політикою на місцях та державною молодіжною політикою. Ми збираємо ідеї на місцях, систематизуємо їх та синхронізуємось з міжнародними партнерами щодо їх підтримки. Такими є всі наші проєкти, що направлені на підтримку та розвиток молодіжних центрів в Україні» – підкреслює Артур Кадельник.
Створення Всеукраїнського молодіжного центру доповнило систему молодіжних центрів в Україні. Хоч пандемія COVID-19 і була новим викликом для молодіжних центрів, вони не зупинили свою роботу, а тільки розвинули її у цифровому просторі. Молодіжних центрів ставало все більше, а отже і молодь на місцях могла отримувати ті послуги, які допоможуть їй самореалізуватись.
Наступним кроком для розвитку молодіжної роботи і молодіжних центрів стало набуття чинності Закону України «Про основні засади молодіжної політики» 22 травня 2021 року. У ньому були введені визначення «молодіжний працівник», «молодіжна робота», «молодіжний центр» та «молодіжний простір». Також закон затвердив трирівневу систему мережування молодіжних центрів, яка описує ключові особливості їхньої роботи.
Після набуття чинності Закону розвиток молодіжних центрів, зокрема і в нормативному полі продовжувався. До 24 лютого 2022 року в Україні існувало більше 300 молодіжних центрів, вже було впроваджено декілька навчальних програм для молодіжних центрів та працівників, а розвиток молодіжної інфраструктури набирав нових обертів. І не зупинився навіть після початку повномасштабного вторгнення росії.
Після повномасштабного вторгнення
Незважаючи на те, що частина молодіжних центрів була зруйнована, частина в окупації, а деякі були вимушені зупинити роботу, цей виклик став ще однією зоною росту, де молодіжні працівники змогли показати результатів своєї роботи – безпрецедентну згуртованість населення та швидке гуманітарне реагування.
Молодіжні центри одними з перших взяли на себе роль гуманітарних штабів: гуртували навколо себе активних громадян та волонтерів, плели сітки, приймали внутрішньо-переміщених осіб, збирали кошти, возили гуманітарну і військову допомогу на лінію фронту. Наразі вони продовжують цю діяльність, поєднуючи її з молодіжною роботою, зокрема і через ініціативу СпівДія, що об’єднала молодіжні центри по всій Україні. І до цієї діяльності долучається не лише молодь, а й всі охочі.
«Зараз молодь активно волонтерить, а проєкт СпівДія дав ще одну можливість залучати молодь до гуманітарного волонтерства, зокрема й молодь ВПО. Це нова аудиторія та спосіб впроваджувати й розвивати волонтерський менеджмент, що однозначно є плюсом для роботи молодіжних центрів. Проте вони не мають повністю стати гуманітарними штабами», – підкреслює Захар Ткачук.
Через нестачу коштів в державі, молодіжна політика опиняється в ситуації, коли ресурс від держави буде обмежений. Проте динаміка розвитку молодіжних центрів і те, як вони проявили себе під час повномасштабного вторгнення, засвідчує необхідність їх підтримки.
Робота над розвитком сфери молодіжної роботи та молодіжних центрів показує результати прямо зараз. І якщо ми хочемо, щоб українська молодь і далі відігравала вагому роль у відновлені та розвитку держави, необхідно продовжувати підтримку молодіжних центрів і спільноти молодіжних працівників.
«Будемо чесними: молодіжна політика ніколи не була пріоритетом держави, але навіть в умовах обмежених ресурсів вона показала, наскільки вагомою може бути. Якщо ми хоча б збережемо той рівень підтримки держави та партнерів з розвитку, який є, ми вже зробимо більше, ніж потрібно, щоб ця система продовжувала працювати», – зазначає Артур Кадельник.
Післяслово
Молодіжна робота в українських молодіжний центрах має історію становлення того процесу, коли ми поступово відійшли, а місцями й досі відходимо від радянського минулого і працюємо з молоддю не як з декорацією, а за принципом «рівний-рівному», чуючи запит молоді і формуючи свою роботу відповідно до нього.
Звісно, потреба у розвитку та підтримці молодіжних центрів залишається. Вона необхідна, щоб кожен молодіжний центр міг впроваджувати роботу відповідно до потреб молоді. І хоч повномасштабне вторгнення змусило нас змінити фокуси роботи, не варто забувати про надбання, що ми здобували протягом 8 останніх років і впродовж історії всієї незалежної України.
Молодіжним центрам варто продовжувати працювати з молоддю, залишатись місцем, де її чують, де вона може знайти нових друзів, хобі, себе. Де вона може навчитись приймати рішення і впливати, де вона почне це робити. І це у наших руках.
—
Автори: Маргарита Лубкова, Віктор Золотаренко
Всеукраїнський молодіжний центр
Висловлюємо щиру вдячність Анні Остріковій, Ірині Бєляєвій, Артуру Кадельнику, Ірині Сімоновій та Захарію Ткачуку за надані коментарі, молодіжним центрам, що працюють задля нашої перемоги та українській молоді, молоді, що вражає. #Українськамолодьвражає #UAYouthAmaze
Статтю присвячено до Міжнародного дня молоді, який вперше відзначається в Україні цього року, 12.08.2022. Слава Україні!